ГРОМАДА В ДІЇ

ТОВАРИСТВО
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ДІМ
В ЧЕРНІВЦЯХ

Ім’я
Пароль

Наші сторінки в:

Галерея:

Політика, історія, буденність, або розмови у чернівецьких тролейбусах

Громадський транспорт став невід’ємною частиною нашого життя. Ми користуємось його послугами щодня: їдучи на роботу, на навчання, поспішаючи у справах чи повертаючись до рідної домівки.Оскільки, під час поїздки не всі слухають музику або читають, то їм залишається ще два виходи, аби коротати час – або мирно дрімати, або слухати розмови чужі розмови. Останні, до речі, зазвичай бувають вкрай нецікавими, а іноді – навпаки.
Якщо хтось думає, що в громадському транспорті говорять лише бабці і лише про Тимошенко та Януковича, то той помиляється. Принаймні, у чернівецьких тролейбусах можна почути і про «сучасну зіпсовану молодь», і про «щедрого Михайлішина». Наступне місце в рейтингу певно посідають розмови про ціни. Нещодавно справжній «бум» серед пенсіонерів викликала інформація про відкриття магазинів мережі продуктових супермаркетів, де начебто можна купити продукти харчування дешевше, аніж на ринках міста.  
Але в потоці буденності трапляються й інтелектуали! Я десь читала, що психологи, залежно від поширюваної ними інформації, на три типи: (1) ті, що обговорюють ідеї (таких найменше, вони справжні інтелектуали); (2) ті, що обговорюють події (таких трішки більше і їх цікавлять суспільні події); (3) ті, що обговорюють інших людей (представників цієї категорії найбільше).
Отож, люди, за якими я мимоволі спостерігаю у транспорті, в більшості випадків обговорюють інших людей. А реально мене вразило спілкування розмова двох молодих людей. З розмови я зрозуміла, що хлопець навчається в старших класах однієї з чернівецьких шкіл і захоплюється телевізійними програмами. «І що тут дивного, – запитаєте, – розважальні програми дивиться уся молодь». Але, ні. Той хлопець любить переглядати наукові, і переважно історичні програми. Своїй співрозмовниці він оповідав про події, що відбувалися в нашому місті за багато років до сьогоднішнього дня. Він говорив про історію старих вулиць, розказував про видатних громадських діячів. В його словах легко вчувалася гордість за рідне місто. Співрозмовниця, ж (на кілька років старша і навчається у одному із ВУЗів міста) слухала такі незвичні оповідання дуже й дуже уважно. Мені здалося, що вона чула все це вперше.
Дівчина, підтримуючи розмову розповіла, що на парах їй також розповідають про історію Чернівців і якось невимушено перейшла від минувшини до сьогодення. Вона згадала, що останнім часом на вулицях Чернівців майже на кожному стовпі хтось зобразив прапори та іншу символіку Росії. Ці молоді люди почала здогадуватися, хто б те міг зробити і для чого.
Як тільки, більше людей почали уважніше прислухатися, до розмови втрутилася літня жінка зі словами: «Вам що, більш нема про що поговорити? Мені не цікаво це слухати! От я щойно зустріла свою знайому, вона чай купувала, а я їй допомагала вибирати…».Далі ж була історія про свекруху, маму, дочку, яка працює в Києві, курорт, відпочинок, подругу, низькі доходи.
Мені здалося, що така реакція літньої жінки на розмову була спричинена тим, що вона можливо стомилася від тем політики, влади, Росії, Європейського Союзу. Молоді люди, на мій жаль,  припинили спілкуватися і через дві зупинки вийшли. А жінка продовжувала говорити і про людей, і про події, і сама ж обговорювала власні ж думки. Ніхто в розмові її не підтримав. Вийшов монолог. «Третій тип людей, про який говорять психологи, переміг», – зробила я висновок для себе.
Отож, завдяки таких «неординарним психологічним типам», їздити у громадському транспорті Чернівців набагато веселіше, а часом навіть корисно й пізнавально. Гадаю, що не всі професійні коміки здатні розказати вам таких кумедних історій, які ви почуєте тут. І тим більше, жоден політик певне не зможе осягнути того, на що сподіваються і про що мріють виборці в двадцятихвилинній поїздці на роботу чи додому.
 
Чоп Анна, студент-політолог