ГРОМАДА В ДІЇ

ТОВАРИСТВО
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ДІМ
В ЧЕРНІВЦЯХ

Ім’я
Пароль

Наші сторінки в:

Галерея:

Україна – Франція: точка дотику – наша школа

3 жовтня наша школа приймала старшокласників із ліцею Огюста Мар’єта (м. Булонь-сюр-мер, Франція). Зустріч відбувалася в рамках програми обміну учнями «Освіта без кордонів» між кіровоградською школою № 6 і французьким навчальним закладом. Протягом останніх півтора року однолітки спілкувалися через відеозв’язок, особисте листування, а в березні кіровоградські делегати тиждень мешкали в іноземних родинах та знайомилися з особливостями тамтешнього життя. Тепер французькі підлітки отримали подібні умови, поринувши пізнавати наше місто та край. У стінах 22-ої школи зарубіжні учні продовжили знайомство з історією Кіровограда та області, яке покликано сприяти дедалі більшому порозумінню між представниками різних культур.
А між Україною і Францією насправді чимало спільного. Згадаймо хоча б, славетного Оноре де Бальзака, котрий відвідував Україну і провів тут останні місяці життя. Кіровоградець, якому судилося стати всеукраїнським діячем і світовим письменником, Володимир Винниченко останні двадцять п’ять років життя мешкав саме у Франції. А про конкретні культурно-політичні впливи можна розповідати ще досить довго.
Наші вихованці та вчителі познайомили гостей із роботою учнівського парламенту, представили особливості навчального закладу й провели екскурсії музеями школи та Великої Вітчизняної війни. Власне, тема Другої світової є одним із основних напрямів дослідження для іноземних учнів та їх ровесників із Кіровограда. Адже вона протнула наскрізь усю історію людства, залишивши нам руїни цивілізаційного поступу та довгий шлях осягнення всепланетної трагедії. Так чи інакше, як підкреслив під час зустрічі директор школи, в кожної нації повинна бути своя історична пам'ять. Зберігається вона в людях і в музеях. Не винятком стала і наша школа, котра десятки років залучає своїх вихованців до пошукової роботи і осмислення минулого.
Завдяки директорові та педагогам нашого закладу, а також учителям-перекладачам із шостої школи французькі діти у процесі розмови більше дізнавалися про наш край, людей, освітню спадщину. Примітно, що коли діти сиділи разом й слухали виступаючих, то визначити їх приналежність до тієї чи іншої країни було майже неможливо.
При нагоді і українці, і французи намагалися щось додати на мові співрозмовника: вони – «спасибі», ми – «бон жур» та «мерсі» (до речі, звучало це доволі вдало). Не випадково ж наші «langue» вважаються одними з наймилозвучніших у світі. Тож, як виявилося, і в мовах, і в культурах між нашими народами чимало спільного. До речі, слово «журналістика» завдячує своїм походженням саме французькому «jour» – «день» (згадайте славнозвісне вітання: «bon jour»).
Проте основний контакт, здається, відбувався на невербальному, чи то пак, навіть духовному рівні. Протягом усієї зустрічі ми обмінювалися один з одним щирими посмішками та відчуттям якоїсь невисказаної поваги і близькості. Серед відгуків, записаних наприкінці зустрічі у візитаційну книгу школи, знаходимо французькі слова вдячності, щирості та доброти.
Беручи до уваги прогресивні здобутки доби української державності та перспективи розвитку сьогоднішнього суспільства, у найближчому майбутньому Україна матиме можливість стати повноцінним членом європейської співдружності. При цьому не слід забувати, що шлях державного самоствердження проходив кожен європейський народ, зокрема і Франція. Тож у побудові громадянського суспільства нам варто брати приклад із неї. Зрештою, все це питання часу, які вже постають перед людьми.
Незабаром французькі ліцеїсти повернуться на Батьківщину, проте неодмінно з іншим, більш повним уявленням про найбільшу країну Європи – країну, яка має всі можливості для утвердження свого природного права бути повноцінною і могутньою державою. Нам же залишається історична пам'ять (це без долі скепсису!) про перебування гостей та осмислення спільних точок дотику, однією з яких, безумовно, стала наша 22-га школа.
Василь Левицький, керівник клубу журналістики