ГРОМАДА В ДІЇ

ТОВАРИСТВО
УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ДІМ
В ЧЕРНІВЦЯХ

Ім’я
Пароль

Наші сторінки в:

Галерея:

Як на Укрзалізниці зайців-терористів ловлять...?!

Їдучи потягом зі Львова мала щастя поспостерігати як чинять правосуддя у залізничних потягах, де, напевне, від самого початку існування залізниці борються два світи людської свідомості – жалість і обов’язок. Маю на увазі ситуацію, що стається із провідниками, які беруть «зайців», мотивуючи свої дії тим, що «вони теж люди».
Не знаю яким чином криклива «командирша» потягу дізналася, що у вагоні під номером 10  їдуть безбілетники, для мене це і досі залишається загадкою. Діяти розпочали одразу – пішли до провідниці вагону з питаннями, проте допити щодо місць та імен «зайців» не дали ніяких результатів, тож розпочали робити «шухер» по вагоні – перевірили білети усіх пасажирів. Безбілетників виявили і культурно попросили вийти в тамбур.
«Перший раз їдемо з такими пригодами. А що робити як білетів немає? Потяги познімали, а людям їхати немає чим. Тут їхати ще з півгодинки, промовчали б та і все, все одно зупинок до Тернополя більше ніяких не буде» - говорить жіночка без білету бальзаківського віку.
Трагедію роздули, мабуть, на увесь потяг. Про те, що шукають «зайців» і за невиконання обов’язків провідницю звільнять з роботи активно обговорюють не лише пасажири пригодницького вагону № 10, а й провідники й пасажири, ймовірно, інших вагонів, бо ж сам начальник потягу запевняє, що перевірили усіх.
«Зайців» змушують писати якісь записки, що будуть підтвердженням злодіянь жалісної провідниці. Пасажири писати що-небудь відмовляються, тож їх готують до «спілкування» з міліцією у Тернополі.
«В мене дитина у дитячому садочку. Нехай ідуть заберуть, а потім мене затримують» - обурюється жіночка років під тридцять, яка, як виявилося, теж належить до безквиткових пасажирів.
У вагоні чуються крики, благання, дьоргання дверей і закривання замка у кабінці провідника, де і відбувається суд над «зайцями». Провідниця і пасажири тим часом вигадують план порятунку: «зайці» тікають через двері сусіднього вагону, а відсутність квитків «на волі» пояснюють тим, що вони залишилися у провідника, адже забирати їх необов’язково. Виявляється з обох боків вагон закрили, а на тамбурах поставили сек’юріті з лейблами  «Укрзалізниця». Безквиткові, звісно ж, перестраховуються і по своїм телефонним книжкам шукають номери знайомих юристів, начальників чи міліціянтів. Алгоритм дій у таких випадках (що казати, що писати і чи говорити свої дані?) у кожної «криші» має свою версію, проте ситуацію вирішує сама провідниця. Повертаючись після «оформлєнія» говорить, що можуть собі спокійно виходити на своїй зупинці – їх ніхто не візьме. Дивлячись на її обличчя складається враження, що вона стала тим нещасним месією, який взяв на себе усю вину та покарання.
У Тернополі вокзал дійсно не рясніє Беркутом чи хоча б чималим угрупуванням правоохоронців, які мали зловити злісних порушників-терористів, тож пасажири із заячими ознаками  під викрики «Ха, прєступніків везуть…посадять на 15 суток…Дебоширим?!» спокійно виходять на потрібній станції. У відкриті двері вагону чуються благання вже тернопільських «зайців» взяти під своє крилечко, на що провідниця агресивно відповідає «Безбілетних не беру!»
Яка мораль цієї байки визначити важко. Винні наші укрзалізничники, які прибирають нібито невигідні маршрути, винна і провідниця, бо ж і вона на цьому заробила. Проте і безквитковий проїзд нинішнім законодавством карається, тож пасажири, знаючи це, порушили усталені норми. Винна ота раптова ревізія, яка вже могла б тихо-мирно загладити ситуацію, «ляпонути» усну догану провідниці та й забутися про все. Чи можливо за це теж якісь зірочки дають? Проте така ситуація може скластися будь з ким, «зайцем у руках міліції» могла б опинитися і я сама, коли намагалася напроситися 1 квітня на один із одеських потягів. Мабуть, такі випадки мають бути скоріше прикладами, ніж моралізаторством чи ексклюзивною новиною або провокацією. Зрештою, коли кудись хочеться чи треба, а квитків немає, грає скоріше вже азарт і власне «хочу», ніж адекватний розсуд та компроміси. Це я можу сказати точно!
P.S. Матеріал для блогу писався в епіцентрі подій. Нетбук і я не постраждали.
Світлана Дубіна, м.Кіровоград
Докладніше в розділі Гречані блоги на сайті gre4ka.info